- Які книги Ви читали останнім часом? Що сподобалось, що ні?
- Найбільшим читацьким відкриттям останнього часу став для мене том дивовижних поезій отця Яна Твардовського «Ще одна молитва» в чудових перекладах Дзвінки Матіяш (К.: Грані-Т, 2009). Добра, світла й любові, які аж струмують із цих текстів, нині нам дуже бракує! Прекрасний поет і особисто для мене найавторитетніший у сучасному письменстві критик Кость Москалець в обговоренні на моєму ЖЖ констатував, що «Ще одна молитва» наразі є для нього книжкою року, – і я повністю з ним погоджуюся.

Ще одна дивовижна книжка, яка так само щойно побачила світ і одразу ж зайняла почесне місце на полиці з моїми найулюбленішими книжками, – «Чудеса Маленького Міста» Ґурама Петріашвілі (Л.: Видавництво Старого Лева, 2009). Я мріяв про цю книжку кілька років, щойно відтоді, як познайомився з Ґурамовими казками, – і щасливий з того, що ще одна моя мрія здійснилася.

Дуже приємне враження справив на мене «Мій перший ніж» Олега Коцарева (К.: Факт, 2009) – відчувається, що це дуже м’язистий, енергетичний, голосний (у доброму сенсі) поет, який вдало засвоїв уроки аванґарду 1920-х. Звісно, його текст іще не «усталився», але я відчуваю там велику творчу потенцію, і щиро бажаю Олегові зреалізувати її на всю потужність.

Також із великою цікавістю читав малу прозу Сергія Грабара («Вибір». Терноіль: Джура, 2009). Цей автор володіє унікальним умінням говорити по-людськи просто про дуже складні речі. А ще він мені цікавий тактовним, обережним і дуже доречним звертанням до вічних тем.

- Що плануєте прочитати?
- Оце саме збираюся у відпустку, й беру з собою одну-єдину книжку – «Духовні вправи» св. Ігнасія Лойоли. Все інше поки що почекає…

- Щоб ви радили почитати іншим?
- Моя кождоденна робота пов’язана з необхідністю читати, правити, редаґувати «гектари» текстів сучасних авторів, більшість із яких, на жаль, мають напрочуд туманне уявлення про те, що таке справжня, жива українська мова і як із нею працювати. Тому, щоби не надто «замулювати» собі смак мови, періодично «оживляти» його, я маю звичку раз на півроку перечитувати «Декамерона» чи «Дон Кіхота» в перекладі Миколи Лукаша. І всім раджу!

Також раджу перечитувати добру поезію, любов до якої усталилася протягом життя. Для мене це Іван Франко, пізній Шевченко, Володимир Свідзінський, ранній і пізній Бажан, ранній і почасти пізній Рильський, Тарас Мельничук, Василь Герасим’юк, Олег Лишега, Юрій Бедрик, Микола Вінграновський, Микола Воробйов, Василь Стус, Євген Плужник… І, звісно, Еліот, ранній Елюар, Каммінґс, Лорка, Мандельштам… Одне слово, багато – ну, але в кожного своє улюблене…

Ще я рекомендував би перечитати дивовижного прозаїка Григорія Квітку-Основ’яненка – особливо його не сентиментальні, а іронічні речі, такі як усім відома «Конотопська відьма» чи мало кому знана перша частина (бо друга все ж гидкенька) «Пана Халявського». Отримаєте колосальну насолоду!

А якщо після цього захочеться «полоскотати мізки» – візьміть «Автономію Орфея» Анатолія Дністрового…